Знайомство з живописом

«Живопис - це поезія, яку бачать, а поезія- це живопис, який чують», 

- Леонардо Да Вінчі

Живопис – частина, вид образотворчого мистецтва, що спрямований на передачу зорових образів за допомогою спеціальних технічних засобів. Традиційно живопис — нанесення зображень фарбами на тверду, нерідко на тканинну або паперову основу.

У творах живопису використовуються такі способи передачі, як колір, малюнок, світлотінь, графічність та виразність мазків, композиції та фактури, що дозволяє відтворити на площині багатогранне багатство світу, об’ємність та повноту предметів, їх мальовничість, матеріальну своєрідність, просторову глибину та світлоповітряне середовище.

Колір — найбільш специфічний для живопису виразний засіб. Його сила вираження, здатність викликати різноманітні емоційно-почуттєві асоціації підсилює враження від побаченого зображення, обумовлює декоративну і виразну можливість живопису.

Інший суттєвий засіб вираження живопису — малюнок – це світлотінь і лінія, заразом з кольором вони композиційно і ритмічно оформлюють зображення. Сама лінія відокремлює один від одного об’єми, і найчастіше є конструктивною базою мальовничої форми, що дозволяє узагальнено та детально відтворювати обриси предметів та їх дрібні деталі.

Світлотінь  допомагає не тільки передати об’ємність зображень, рівень освітлення або затемненості як самих предметів, так і простору, де вони знаходяться, але і створює ілюзію руху повітря, світла та тіні. 

Одну з важливих ролей в живописі відіграє також барвиста пляма або простіше — мазок художника, що є його базовим технічним засобом і дає можливість передати різноманітні деталі. Емоційний характер мазка може бути гладким, злитим або пастозним, роздільним, знервованим(Ван Гог) він сприяє створенню емоційності та атмосфери твору, передачі почуттів і настрою митця, його відношення до зображеного.

Живопис може показувати та передавати стан статичності і відчуття розвитку, почуття спокою і емоційно-духовної насиченості, скороминущої миттєвості ситуації та ефект руху. Це дозволяє живопису не тільки наочно відкривати видимі явища реального світу та показувати розлогу картину людського життя, а й прагнути до розкриття сутності важливих історичних процесів та подій, внутрішнього світу та стану людини, а також вираження абстрактних ідей.